Період, протягом якого жінці виплачується допомога по вагітності та пологах на підставі медичного висновку, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до роз’яснень,зазначених в листі Мінекономіки від 01.07.2021 р. № 4712-06/34400-07. Разом з тим жінка за її бажанням може перервати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та оформити відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, а після її закінчення знову скористатися своїм правом на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

  Станом на 1 серпня 2021 року кількість вакансій, заявлених роботодавцями до Полтавської обласної служби зайнятості становила 2,1 тисячі одиниць. Це на 8% менше, ніж торік на цю ж дату. 

 Шановні полтавці! Сплата податків і зборів своєчасно та в повному розмірі – обов’язок кожного громадянина, визначений ст. 67  Конституції України.

Досягнення повної і продуктивної зайнятості неможливо без викоренення таких явищ як неформальна економіка та незадекларована праця. Ці явища не тільки обмежують можливості держави проводити сучасну соціальну політику у сферах освіти, охорони здоров’я, розвитку професійних навичок, зайнятості, соціального захисту та пенсійного забезпечення, вони сприяють створенню і існуванню недобросовісної конкуренції щодо тих суб’єктів господарювання, які у повному обсязі забезпечують виконання зобов’язань щодо сплати податків, охорони праці і соціального забезпечення працівників. Проблеми неформальної економіки і незадекларованої праці є однією із потужніших перешкод для України у забезпеченні гідної праці і високих темпів зростання.

Права працівників регулюються колективним договором. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

       Відповідно до вимог ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам повинна виплачуватись не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

    Пунктом 3¹ частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» передбачено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території.

Право на отримання додаткової відпустки на дітей.

           У відповідності до ст. 19 ЗУ «Про відпустки» (Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України)).

        За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

В контексті виплати компенсації за невикористану відпустку важливі передусім тривалість та порядок надання такої відпустки.

             По-перше, додаткову відпустку на дітей надають за календарний рік, а не робочий рік і незалежно від накопиченого стажу роботи, як це працює зі щорічними відпустками.

            По-друге, на такий вид відпустки повної тривалості, особа набуває право в будь-який час протягом року незалежно від відпрацьованого у цьому році часу, та від дати народження дитини (або досягнення нею 14-річного віку). Головне — це виникнення у році підстави для її надання: народження другої дитини, усиновлення дитини, отримання дитиною інвалідності і т.д.

Проте, якщо жінка після народження другої дитини не приступала до виконання своїх трудових обов’язків за посадою, та не відпрацювала жодного робочого дня, то права на додаткову відпустку на дітей вона ще не набуває.

               По-третє, додаткову відпустку на дітей не розділяють на частини, адже цього Закон про відпустки не передбачає.

                По-четверте, зважаючи на те, що надання такої відпустки прив’язано до календарного року, то працівниця не може скористатися в одному році двічі додатковою відпусткою на дітей за різними місцями роботи. Якщо жінка звільнилася з попереднього місця роботи в поточному році й скористалася в цьому році правом на додаткову відпустку на дітей, або їй виплатили за цю відпустку грошову компенсацію, тоді на новому місці роботи цього ж року грошова компенсація при звільненні вже не виплачуватиметься. Для цього на думку Мінсоцполітики, на нове місце роботи, працівниця має надати довідку з попереднього місця роботи про те, що вона не скористалася такої відпусткою в поточному році та/або не отримувала за неї грошової компенсації.

     Тож, як бачимо, роботодавець щорічно має вести облік такого роду відпусток та їх використання у відповідному календарному році. Варто враховувати, що працівник може піти у додаткову відпустку на дітей, яку не використано протягом попереднього календарного року, у наступному календарному році. Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку.

   Тому підрахувати кількість невикористаних днів додаткової відпустки на дітей простіше. Потрібно підсумувати тривалість такої відпустки за кожен календарний рік, в якому працівник мав на неї право, але не скористався ним.

Головний державний інспектор

Управління Держпраці у Полтавській області                                                                                                                                          Л.Д.Тіхонова

     Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (надалі – Закон № 875-XII) – інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Відповідно до статті 153 Кодексу законів про працю України (КЗпП), робота на підприємствах, в установах та організаціях має бути безпечною й нешкідливою.